Рецепты пряников

Історія пряників

Слово «пряник» походить від прикметника «пряний», який в свою чергу утворений від слова «перець». Так колись називали прянощі і приправи взагалі. Той же сенс мають назви пряника і в інших мовах: фр. pain d’épice, ісп. pan pepato (букв. перчений хліб), нім. рfefferkuchen, голл. peperkoek, норв. pepperkake, швед. pepparkaka, фін. piparkakku, тобто, перцевий кекс.

Перша письмова згадка про приправлені спеціями медові коржики відноситься до 350 р. до н.е. Уже стародавні єгиптяни знали про них. А ось древні римляни готували «panus mellitus» — намазані медом коржі, які з медом же і випікалися. Медові коржі вперше в історії відомі під назвою «лебкухен» (сьогодні це німецькі різдвяні пряники), які у відомій нам сьогодні формі спочатку були винайдені в Бельгії в місті Дінан.

Перші пряники на Русі називалися «медовим хлібом» і з’явилися ще близько IX століття. Вони представляли собою суміш житнього борошна з медом і ягідним соком, причому мед в них становив майже половину від усіх інших інгредієнтів. Пізніше в «медовий хліб» стали додавати лісові трави і коріння, а в XII-XIII століттях, коли на Русі почали з’являтися екзотичні прянощі, привезені з Індії і з Близького Сходу, пряник отримав свою назву і практично остаточно оформився відомі нам ласощі.

Смакова різноманітність наших пряників залежала від тіста і, звичайно, від прянощів і добавок, що називалися раніше «сухими духами». Серед прянощів найбільш популярними були чорний перець, італійський кріп, помаранчева кірка, лимон, м’ята, коріандр, ваніль, імбир, кардамон, кориця, аніс, бадьян, кмин, мускат, гвоздика. Для додання апетитного жовтого кольору пряникове тісто підфарбовували паленим цукром.

У Сибіру при приготуванні пряників в тісто зазвичай додавалися мелені сушені ягоди черемхи, які надавали пряникам тонкий мигдальний аромат. Ще в Сибіру випікалися дрібні пряники з тіста рожевого кольору з додаванням мелених сушених ягід малини або журавлини.

Історично склалося, що пряники є символом свята, оскільки його інгредієнти не відносилися до дешевих і повсякденних. Пряники робили для подарунків і іменин, для весільного обряду, для святкових трапез, для прикраси новорічних ялинок, для роздачі убогим. На деяких пряниках відтискали літери алфавіту, з їх допомогою діти могли вчитися читати. Пряники було прийнято дарувати в Прощену неділю, яка припадала на останній день Масляної перед початком Великого посту. Візити супроводжувалися підношенням дуже великих пряників, що важили від двох до п’яти кілограмів.